1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer

Косівський інститут прикладного та декоративного мистецтва

Л ь в і в с ь к о ї   н а ц і о н а л ь н о ї   а к а д е м і ї   м и с т е ц т в

Косівська кераміка особлива й цікава сторінка в історії українського декоративно-ужиткового мистецтва | Марія Іванчук


  Косівська кераміка особлива й цікава сторінка в історії українського
декоративно-ужиткового мистецтва
Вона має давню традицію і поєднує в собі багато спільних ознак із керамікою інших традиційних осередків гончарства на Україні, зокрема Поділля, Полтавщини, Київщини, Чернігівщини, Волині, Закарпаття. Ця спорідненість чітко простежується в традиційних народних формах гончарних виробів, але водночас вона є неповторною і унікальною завдяки стилістичним особливостям оздоби, передовсім, її образно-колористичної мови. [1,1]
Достатня кількість місцевої сировини та потреба у вжитково-побутових предметах, стали основним чинником розвитку промислу, в якому органічно поєднались утилітарні та декоративні якості, тому і яскраво вирізняється в Косівській мальованій кераміці побутово-ужитковий посуд та декоративні вироби.
Народні майстри різних ділянок декоративно-ужиткового мистецтва: різьблення, мосяжництва, ткацтва, гончарства тощо працювали поодиноко, інколи в приватних робітнях і задовольняли своєю продукцією запити ринку.
Створена 1922 року спілка «Гуцульське мистецтво» знайшла своє продовження в артілі ім. Т.Г. Шевченка. Згодом також утворилася фабрика «Гуцульщина» та художні майстерні Художнього фонду УРСР.
В 1957 році Г. і М. Розщиб’юки стали ініціаторами організації виробництва кераміки у новоствореному гончарному цеху фабрики художніх виробів ім. Т.Г. Шевченка.
У зв’язку з тим, що Косів був традиційним центром регіонального гончарства (майоліки), а коломийська гончарна школа з 1886 року обрала академічний напрямок і вирішила власну долю, виникла потреба у створнні офіційної професійної школи, в якій би здійснювалась фахова підготовка кваліфікованих гончарів-кераміків.
Власне необхідно було відродити традиційні осередки, їхню колишню славу, всесвітньовідомих майстрів гуцульського гончарства династії Баранюків, О. Бахметюка, Й. Урбанського, М. Стадниченка, П. Кошака, М. Совіздранюка, Г. та П. Цвіликів, Г. Тим’як, М. та Г. Розщиб’юків.
Разом з тим постала потреба у підготовці молодої генерації майстрів Косівської кераміки з перспективою розвитку промислового виробництва, гуцульських художніх виробів у Косові, Кутах тощо, а також забезпечення їх молодими фахівцями.
В 1959 році в Косівському училищі прикладного мистецтва (тепер КУПДМ ЛНАМ), було відкрито відділ художньої кераміки. В основу його специфіки покладено кращі досягнення мистецького спадку гончарства Косова, Пістиня та Кутів.
Відділ художньої кераміки Косівського училища прикладного та декоративного мистецтва став тією ланкою, яка органічно поєднала нове мистецтво із традиційною класичною спадщиною гуцульської мальованої кераміки.
Пройдений відділом художньої кераміки славний шлях належить історії. Нині викладачі продовжують працювати над вдосконаленням навчальних програм з фахових дисциплін та втіленням їх в життя. Творчі пошуки косівських гончарів та викладачів училища дають право вести мову про зародження і поступ школи професійної мальованої косівської кераміки.
Сьогодні триває енергійна педагогічна та творча праця родини Чорних (Ореста Миколайовича та Марії Іванівни), які є відмінними чуйними педагогами, майстрами своєї справи, натхненними і відданими славній традиції.
9 червня цього року відбулося урочисте відкриття виставки Ореста, Марії та Миколи Чорних у музеї етнографії та художнього промислу Національної академії наук України (Львів).
У трьох виставкових залах були представлені керамічні твори мистецької родини: різноманітні декоративні вази, тарелі, свічники, плесканці, під вазони, пласти, столові набори, кахлева піч, навіть вишита ікона Богоматері в керамічній рамі (автор – Марія Чорна).
Кураторами такої поважної презентації були Орест Голубець та його дружина Галина Вікторівна. Власне з їхньої доброї ініціативи мистецький Львів мав нагоду доторкнутися до родинного ремесла Чорних, яке об’єднало зрілу, збагачену духовно, оригінальну творчість Ореста та Марії, юначі пошуки їхнього сина Миколи в ділянці образного простору гуцульської мальованої кераміки. 
Схвальні слова зачудування експонатами виголосили представники делегації з Косова, колеги з ЛНАМ, працівники музею та гості, запрошені на це святкове дійство: А.В. Клімашевський – завідувач музею, кандидат мистецтвознавства; С.П. Павлюк – доктор історичних наук, академік НАН України, професор, член-кореспондент НАН України; Р.Т. Шмагало – доктор мистецтвознавства, професор мистецтвознавства, заступник директора НАН; О.М. Голубець – професор, член-кореспондент НАН України; Г.М. Івашків – кандидат мистецтвознавства, старший науковий співробітник; М. Трушик – заслужений майстер народної творчості, голова Косівської спілки народних майстрів; І.М. Павлюк – житель с.Вербовця та автор цих рядків. З нагоди виставки «Укртелеком» видав пам’ятну марку. Доктор мистецтвознавства, професор Орест Голубець відзначив європейський рівень культури подачі та експозиції кераміки Чорних. Особливе захоплення у шанувальників викликала гуцульська кахлева піч «п’єц» в інтер’єрі зали.
З підкресленою простотою, вишуканістю Орест Чорний торкається глибоких струн людської душі, опоетизовує родинні стосунки, людську працю, красу, образний світ.
Через мистецтво художника пробивається творчий портрет знаменитого майстра гуцульської мальованої кераміки Олекси Бахметюка (1820-1882). Зв’язки мистецьких пошуків і знахідок Ореста Чорного із Бахметюком тримаються на розумінні митцем природи народної кераміки і поширенні її традиційних ознак – композиції, декоративності кольорової площини, гармонійної ритміки. Керамічні твори, експоновані на виставці, дають спостережливому глядачеві розуміння їхньої генетичної спорідненості з народним мистецтвом, його поетикою, мелодикою, монументальністю форм, орнаментальністю площин. 
Автор розкриває свою творчу уяву в лоні магнетизму і притягальної дії мистецьких ідей і звершень славетного майстра. Цей зв’язок ріднить і налаштовує на основи народної естетики. Невипадково виглядає поліпрофесіоналізм: вільне володіння технікою гравіювання і ритування, чуття гончарної форми і пластики, розуміння архітектоніки площини і простору, експерименти в ділянці підбору палітри поливи та під поливних фарб. 
Не варто шукати прямої спадкоємності в творчому процесі Ореста Чорного. Більше ста років минуло від смерті Олекси Бахметюка і, напевно, не один гончар, розкодовуючи його кахлі, що дійсно стали перлиною в українському народному мистецтві, намагався увібрати в себе, пізнати до дна нелегку Бахметюкову науку. Одному пощастило взяти тієї науки більше, другому – менше, проте, що правда, то правда: традиції Олекси Бахметюка в гуцульській кераміці не завмирали ні на хвильку. Свідченням цього факту є творчий поступ і надбання Ореста Чорного, який впевнено презентує на родинній виставці, представляючи усе розмаїття творчо-експериментальних знахідок та мистецького вияву.
Окремої уваги заслуговують керамічні твори Миколи Чорного.
Народився молодий митець у творчій сім’ї Ореста й Марії. Фахову освіту здобув у КУПДМ ЛНАМ, зараз завершує навчання на рівні інституту. Творчу працю гармонійно поєднує з навчанням. Микола – постійний учасник всеукраїнських та регіональних виставок декоративно-ужиткового мистецтва. Молодого кераміста вабить сакральна тематика, яку він реалізовує у творенні свічників, писанок, кахель, пластів тощо.
Микола має щасливу долю – гідний приклад в особі матері і батька, які своєю творчістю унаявлюють зв’язок професійного і народного мистецтва, високу культуру художнього мислення і налаштованість на традиції національної мистецької культури. Від батька виробився у Миколи Чорного потяг до пошуку досконалих форм і розпису в кераміці. Твори Миколи сучасні за характером образного мислення й традиційні за належністю до композиційного ряду. Виставка родини Чорних у Львові повернула кожного шанувальника в атмосферу пошуків та досягнень, познайомила з вершинними мистецькими здобутками майстрів, ввела у цікавий образний світ гуцульської мальованої кераміки. Панував дивовижний піднесений настрій. Дух корифя гуцульської кераміки Олекси Бахметюка витав поміж нами…

Марія ІВАНЧУК, мистецтвознавець, член НСХУ, м.Косів

На сайті 75 гостей та відсутні користувачі