1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer

Косівський інститут прикладного та декоративного мистецтва

Л ь в і в с ь к о ї   н а ц і о н а л ь н о ї   а к а д е м і ї   м и с т е ц т в

КОСІВСЬКА МИСТЕЦЬКА ШКОЛА: ШТРИХИ ДО ІСТОРІЇ


Косів – невеличке містечко у передгір’ї Карпат,однак саме з ним неодмінно асоціюється самобутнє мистецтво Гуцульщини, всього Карпатського краю. Багаті традиції усіх видів народного мистецтва і таланти народних майстрів привертали до Косова увагу фахівців від мистецтва та мистецької освіти.

Одним з найдавніших і найпоширеніших видів традиційних ремесел було художнє ткацтво, отож з метою розвитку ткацького промислу в 1882 році було організовано Косівське ткацьке товариство, при якому діяла ткацька школа та майстерні. З архівних джерел відомо, що від 1885 року у школі, яка згодом отримала статус Крайового наукового верстату, викладали випускники ткацьких шкіл з Польщі( Бжозової, Кросна), а згодом і косів’яни (майстри-ткачі І.Гавриш, І.Грушковський, Б.Баб’як). Фінансував діяльність школи , що в той час налічувала 40 учнів і мала до 20-ти верстатів, Казімєж Ямроз, який і очолив навчальний заклад. Ця професійна школа удосконалюється і розвивається до 1918 року, і лише Перша світова війна перешкодила зростанню кількості викладачів та учнів. Хоч ткацька школа не була мистецькою, а більше промисловою, серед її випускників виявилося багато здібних майстрів, які своєю діяльністю сприяли розвитку художніх традицій косівського ткацтва, як-от знаменитий ткач Роман Горбовий(1890-1976).

Суттєвий позитивний вплив на подальший  розвиток ткацького промислу та професійне навчання здійснило створене в Косові у вересні 1922 року товариство «Гуцульське мистецтво». На базі його майстерень було створено ткацько-килимарський, різьбярський та керамічний відділи; вже у 1923 році у цій школі навчалося 6 учнів.

У контакті із спілкою в Косові діяв відділ вишивання, навчання на якому провадила Анна Стрийська. Вишивки,що були виконані на засадах винятково гуцульської стилістики, мали постійний збут за кордон.

Дирекція спілки у складі С.Григорціва,  М.Куриленка, В.Лаврівського та д-ра П.Рондяка дбала  головним чином про виготовлення килимів, орієнтованих на ринок, тому на початку 30-х років почала замовляти проекти килимів у професійних митців з метою створення модерного килима як данину сучасності. Серед відомих художників, що долучилися до створення косівських килимів, славні імена М.Бутовича, С.Гординського, П.Ковжуна, Р.Лісовського, Я.Музики, М.Осінчука, П.Холодного,В.Крижанівського, А.Герасимовича.                                                                                    

У 1923 році виникає перша фахова школа художньої обробки дерева, яку пов’язують з іменем Василя Девдюка. За сприяння львівського товариства «Достава» у власній домівці В.Девдюк спільно з іншими місцевими майстрами заклав осередок різьбярського мистецтва у Косові, організувавши столярсько-різьбярську робітню та школу, метою якої стало плекання «артистичного столярства, токарства та гуцульського різьбярства».

Діяльність цих осередків мистецько-ремісничої освіти у Косові стали фундаментом для створення «Промислової школи гуцульського мистецтва»(зазвичай її називали промислівкою), її директором 16 листопада 1939 року став Михайло Куриленко. Проте невдовзі він був підданий репресіям з боку нової більшовицької влади і знищений, а школу очолили дилетанти-активісти, прислані зі східних областей. Та це не завадило формуванню викладацького колективу, до якого ввійшли справжні майстри і знавці народного мистецтва – Василь Девдюк, Володимир Гуз, Ганна Герасимович, Микола Гулейчук, Федір Когут, Михайло Фединський та інші.

Вони ж зберегли навчальний заклад в умовах німецької окупації. Очолив школу в цей час знаний різьбяр, графік, громадський діяч М.Гулейчук (1883-1945). Учні оволодівали різьбленням,столярною справою, ткацтвом та вишивкою. У цей період в училищі працював талановитий художник, один із засновників українського авангарду, політемігрант Євген Сагайдачний.

Після війни роботу училища очолив спочатку Володимир Гуз, а з 1945 до 1963 року директором був мистецтвознавець, член НСХ України Олексій Соломченко. В 1946 році здійснено перший випуск художньо-промислового училища в кількості 10 осіб. На жаль, в 1940-50-х роках навчальний заклад не робить поступу в розвитку навчально-матеріальної бази, за цей період ліквідуються відділення килимарства, ткацтва і вишивки. Підготовка фахівців здійснюється лише за спеціальністю художня обробка дерева;тільки в 1959 році в училищі відкрито спеціалізацію художня кераміка.

Також важливою заслугою О.Г.Соломченка було створення музею училища, що став справжнім науково-методичним та навчальним центром закладу.

У 1960-70-х роках (директори Ю.О.Касьяненко та Г.Я.Кива) розширюється діапазон фахової підготовки спеціалістів декоративно-прикладного мистецтва, відкриваються відділення художньої обробки металу (1967) та художньої обробки шкіри (1965). На кінець 1970-х років припадає будівництво цілого комплексу нових навчальних приміщень тоді технікуму народних художніх промислів,що включали навчальний і побутовий корпуси, майстерні, підсобні приміщення, гуртожиток.

У цей же час викладацький колектив поповнюється молодими, обдарованими, висококваліфікованими випускниками Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва та Київського художнього інституту, як-от: І.В.Андрійканич, Г.М.Колос, А.М.Калитко, М.Ф.Салига, В.Ф.Бойчук та інші.

У 1980-х роках (директор Сусак К.Р.) повністю завершується становлення матеріальної бази навчального закладу, до навчального курсу вводяться виробничі та етнографічні практики, закладаються основи науково-дослідницької діяльності   (Соломченко О.Г., Слободян О.О.). За цей період у Косівській мистецькій школі також здійснюється підготовка понад 100 фахівців декоративно-прикладного мистецтва для Казахстану, Росії, Молдови, Таджикистану, Білорусі. Косівський технікум народних художніх промислів стає загальновизнаною  школою серед мистецьких закладів Союзу РСР.

Наприкінці 1980-х років, коли в радянській освіті почали відбуватися певні зміни, орієнтовані на європейський простір, Косівська мистецька школа однією з перших в Україні отримує статус коледжу з правом випуску бакалаврів (1988). Завдяки наполегливості директора Сусак К.Р. вдається поновити діяльність ще двох відділів: художнього ткацтва і художньої вишивки та моделювання одягу (1989), а в 1990 році відкрити спеціалізацію художньо-декоративний розпис.

Із здобуттям Україною незалежності та прийняттям у 1994 році Державної національної програми «Освіта. Україна ХХІ століття» виникла думка створити нову концепцію Косівської мистецької школи та втілити її в життя. У 1994 році коледж входить до єдиного комплексу закладів мистецької освіти під егідою Львівської академії мистецтв ( ректор – академік Мисько Е.П.). За прикладом академії Косівський коледж об’єднує навколо себе в мистецький комплекс художні школи, мистецькі класи, професійно-технічні училища, всього 18 освітніх закладів мистецького спрямування.

У 1997-99-х роках здійснюється акредитація закладу на ІІ освітньо-кваліфікаційний рівень, а 20 липня 2000 року Кабінет Міністрів України приймає постанову про створення Косівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва. У структурі інституту продовжує функціонувати училище, яке готує фахівців І-ІІ освітньо-кваліфікаційного рівня. У 2005 році в інституті було відкрито нову спеціалізацію – дизайн; зараз на кафедрі дизайну готують фахівців з дизайну меблів, моделювання одягу та виробів із шкіри, а також графічного дизайну.

Першим ректором Косівського інституту ПДМ була Заслужений працівник культури України Сусак К.Р.(2000-2003), згодом -  кандидат мистецтвознавства Гринюк М.М.(2003-2007), а після входження навчального закладу у структуру Львівської національної академії мистецтв директором було призначено професора  Мартинюка С.Л.

Як бачимо, у різні періоди своєї історії Косівська мистецька школа була важливим осередком української мистецької освіти, тому що завжди базувалась на  потужних джерелах народної творчості за підтримки та участі мистецько-педагогічної еліти краю. Внесок  Косівської  школи у розвиток національної культури, збереження традиційного народного мистецтва виводить її далеко за межі регіонального мистецького явища, гідно репрезентує в Україні та інших країнах світу. 


На сайті 84 гостей та відсутні користувачі